Українське спадкове законодавство зазнало значних змін через воєнний стан. Зміни торкнулися процесів оформлення заповітів, прийняття спадщини, та видачі свідоцтв. В умовах війни, процедура державної реєстрації смерті стала складнішою, особливо на окупованих територіях.

Спадкування — це процес переходу прав і обов'язків від померлої особи до її спадкоємців. В Україні цей процес регулюється Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують правову основу для передачі майна, прав і зобов'язань.

За загальним правилом, процес спадкування розпочинається з моменту смерті особи. Відповідно до закону, спадкоємці мають право заявити про своє право на спадщину протягом шести місяців з дати смерті спадкодавця. Цей період відомий як "термін прийняття спадщини". Якщо спадкоємець не заявить про своє право на спадщину в цей термін, він може втратити своє право на спадок.

Заповіт є одним з ключових документів у процесі спадкування, оскільки він дозволяє спадкодавцю визначити, кому і що з його майна перейде після смерті. Чітко сформульований заповіт може значно спростити процес спадкування і запобігти можливі спори між спадкоємцями.

Крім того, відповідно до ст. 1221 Цивільного Кодексу України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. В разі якщо це місце невідоме, тоді за місцем знаходження нерухомості, або в разі відсутності нерухомого майна- за місцем найбільшої частини рухомого майна.

Проте не поодинокий випадок виникнення спорів щодо тлумачення заповіту або прав на спадщину, і такі питання часто вирішуються в судовому порядку. Судові рішення в цій галузі можуть суттєво впливати на розуміння та застосування спадкового законодавства. І до найрозповсюдженіших спадкових спорів належать:

-          Визнання заповіту недійсним;

-          Спори щодо спадкування земельних ділянок;

-          Спори щодо усунення від права на спадкування;

-          Спори щодо пропущення строку на прийняття спадщини;

-          Спори щодо складу спадщини;

-          Спори щодо отримання права на обов’язкову частку в спадщині;

-          Спори щодо тлумачення заповіту;

-          Спори щодо черговості спадкування за законом;

-          Спори щодо встановлення факту прийняття спадщини;

-          Спори щодо визнання спадщини відумерлою;

-          Визнання права власності в порядку спадкування;

-          Інші спори щодо визнання права власності в порядку спадкування.

Спадкові спори в Україні часто є важкими та емоційно насиченими, але вони також відображають глибокі сімейні зв’язки та історії. Важливість чіткого розуміння спадкового права і правильного оформлення заповітів не може бути недооцінена, адже це дозволяє зберігати мир у сім'ях та забезпечує справедливе розподілення майнових прав між спадкоємцями.

Попри складнощі, з якими можуть зіткнутися спадкоємці та їхні представники, систематичне зростання і розвиток судової практики в Україні внесли значний вклад у формування справедливих та ефективних рішень. Судові прецеденти, які розвиваються, сприяють більшій передбачуваності та стабільності в регулюванні спадкових правовідносин.

Ключ до зниження кількості спорів та складності їх вирішення лежить у профілактиці: належне оформлення документів, своєчасне консультування з кваліфікованими юристами та готовність до діалогу між родичами можуть вирішити багато потенційних проблем до того, як вони переростуть у судові справи. Українське суспільство та юридична система постійно еволюціонують, прагнучи до більшої справедливості і злагоди, що робить спадкове право не лише юридичним, але й моральним орієнтиром для громадян.